Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Умовою відшкодування витрат розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок є не те, на якому носії відображена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію, - ВП ВС.
Велика Палата Верховного Суду висловила позицію, що запитувач публічної інформації має обов`язок відшкодувати фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок, навіть якщо ця інформація зафіксована не на папері, а у електронному вигляді.
Умовою відшкодування зазначених витрат є не те, на якому носії відображена / збережена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію.
Це випливає з окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду, в якій вони цитують позицію ВП ВС у постанові по справі №9901/454/21 від 27 квітня 2023 року (самої постанови ще не опубліковано).
Так, ВП ВС зазначила, що закон про доступ до публічної інформації №2939-VI не розрізняє паперових та цифрових копій документа, принаймні у ньому немає формулювань, за якими відшкодування фактичних витрат за копіювання / друк документа треба тлумачити вузько й пов`язувати тільки з паперовими носіями.
Отже, виготовлення електронних копій документа теж вимагає залучення додаткового ресурсу й матеріально-технічних затрат, а отже, потребує їх відшкодування.
Рух справи
У листопаді 2021 року нині член Вищої ради правосуддя Роман Маселко звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просив:
Обґрунтовуючи позовні вимоги Роман Маселко зокрема зазначив, що у статті 21 Закону «Про доступ до публічної інформації» вказано в яких випадках запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк документів, які надаються на публічний запит. Звертав увагу суду, що у Законі йдеться саме про копіювання та друк паперових копій документів, а не їх сканування. Позивач указував, що у Вищої ради правосуддя немає повноважень установлювати плату за сканування документів, оскільки це не передбачено законодавством.
Також він звертав увагу на те, що встановлення ВРП плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування суперечить нормі ч. 2 статті 20 Закону «Про доступ до публічної інформації», яка не передбачає можливість відшкодування фактичних витрат за таку послугу.
Рішенням КАС ВС від 25 жовтня 2022 року позов Романа Маселка було задоволено.
Визнано протиправним надання ВРП неповної інформації на запит позивача. Зобов’язано ВРП надати позивачу в електронній формі аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання». Визнано протиправним та нечинним наказ № 7/0/1-20 у частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВРП на користь позивача 1452 грн 80 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Не погодившись із цим судовим рішенням, ВРП подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення КАС ВС від 25 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу ВРП задовольнила: рішення КАС ВС від 25 жовтня 2022 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову Романа Маселка відмовила.
Разом з тим, троє суддів ВП ВС висловили окрему думку, в цілому погодившись з позицією ВП ВС.
«Погоджуємось із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій постанові щодо необхідності під час ухвалення судового рішення у цій справі врахування позиції Великої Палати, сформованої у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №9901/496/21, згідно з якою положення статті 21 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), особливо частина перша та кореспондуюча їй частина друга цієї статті, фокусують увагу на праві отримати інформацію безкоштовно в дозволеному законом обсязі чи поза цим обсягом, якщо вона існує в запитуваному вигляді і її можна надати без витрат на виготовлення копій або коли розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк.
Закон не обмежує в доступі до інформації в більшому обсязі, ніж визначений законом, але покладає на запитувача інформації обов`язок відшкодувати саме фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок.
Тобто умовою відшкодування зазначених витрат є не те, на якому носії відображена / збережена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію.
Закон № 2939-VI не розрізняє паперових та цифрових копій документа, принаймні у ньому немає формулювань, за якими відшкодування фактичних витрат за копіювання / друк документа треба тлумачити вузько й пов`язувати тільки з паперовими носіями. За контекстними законодавчими приписами терміни «копіювання» та «друк» позначають насамперед будь-який процес виготовлення (множення) відповідних оригіналу документальних відомостей з використанням будь-яких засобів продукування (друку).
Виготовлення електронних копій документа (якщо розпорядник їх не має і не зобов`язаний мати у своєму розпорядженні) є одним із таких способів; він теж вимагає залучення додаткового ресурсу й матеріально-технічних затрат, а отже, потребує їх відшкодування.
Водночас, ухвалюючи зазначене судове рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним надання ВРП неповної інформації на запит позивача від 28 вересня 2021 року та зобов`язання ВРП надати в електронній формі аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання».
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відповідність оскаржуваного позивачем у частині наказу критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАСУ, а отже й відсутність підстав для визнання його протиправним і нечинним», - зазначили судді ВП ВС.
Разом з тим, з частиною формулювань ВП ВС вони не погодилися, а тому висловили окрему думку.
Автор: Наталя Мамченко https://sud.ua/uk/news/publication/269812-bolshaya-palata-vs-esli-zaprashivayuschiy-publichnuyu-informatsiyu-prosit-ee-v-elektronnom-vide-on-vse-ravno-dolzhen-vozmestit-raskhody-esli-ona-zanimaet-bolee-10-stranits
_03_03.png)
